ТЕЗИ
Учениці 10 класу Куп’янської ЗОШ № 12 Дріль Д.О.
Науковий керівник: вчитель історії Дубовецька З.І.
ТЕМА : Інститут сім’ї в Україні: стан, проблеми,шляхи вирішення
Сім’я тісно пов’язана з суспільством , вона є його активним елементом, та однією з найвищих цінностей. Сім’я як соціальний феномен пройшла складний шлях історичного розвитку. Змінювались типи, форми й функції сім’ї, ролі чоловіка та дружини, методи виховання дітей тощо.
В нових соціально-економічних умовах інститут сім’ї зазнав значних змін, які привели сімейно-шлюбні відносини до стану кризових явищ. Тому постали питання : Якою буде сім’я завтра? Чи зможе суспільство витримати виклики нових не типових українцям сімейно- шлюбних стосунків? Як у державну стратегію виробити та яку політику в цій галузі проводити? Саме ці актуальні проблеми та багато інших питань намагається дослідити автор роботи.
Актуальні проблеми розвитку родинних стосунків широко досліджуються науковцями, розглядаються представниками всіх гілок влади, громадськістю, з метою виробити дієву, виважену державну соціальну політику зміцнення сім’ї.
Новизна даного дослідження полягає в тому, що автор розглядає сучасні проблеми сім’ї комплексно в різних аспектах: історичному, , психологічному, соціологічному, правовому. Це дало змогу сформувати цілісну картину стану сучасної сім’ї та виробити шляхи її виходу із кризи.
Специфіка сімейно-шлюбних відносин полягає в тому , що вони не завжди регулюються юридичним правом, а за часту звичаєвим правом. Тому автор в першому розділі розглядає розвиток сімейно- звичаєвого права з давніх часів до кінця ХХ століття. Основи сімейно-шлюбних відносин української родини протягом століть визначали норми християнської моралі і звичаєвого права, національні традиції і обряди.
Початок ХХ століття приніс кардинальні зміни у сімейно- шлюбні відносини. Революційні зміни Радянської влади призвели до розкладу патріархальної сім’ї і започаткували становлення нової бархатної,заснованої на рівності подружжя.
В другому розділі основної частини автор висвітлює стан сучасної родини; фактичними даними в цілому по Україні і по місту Куп’янську підтверджує її кризовий стан та зміну її моделі. Причиною деформації сімейних функцій, традиційних цінностей стали кардинальні соціально-економічні зміни, довготривала політики атеїзму,вплив сексуальної революції на молодь. На зламі століть з’явились нові категорії сімей: малозабезпечена, матері- одиначки, неблагополучна, бездітна; нові види шлюбів: цивільний (незареєстрований),фіктивний, гостьовий , дистанційний,тощо. Як результат, Україна переживає демографічну кризу, депопуляцію.
Держава реагує на суспільні зміни, нові сімейні відносини новим Сімейним Кодексом, законодавством по підтримці малозабезпечених сімей, одиноких матерів, соціальних сиріт тощо; державними програмами і концепціями. Зміст цієї політики зводиться до матеріальної допомоги сім’ям пільгових категорій, по наданню 15-ти грошових послуг. Для роботи з пільговим контингентом створюються служби,відділи, реформувались Центри соціальної служби, які значно підвищують результативність допомоги сім’ям.
Вивчивши суть проблеми автор приходить до висновку, що однією тільки матеріальною допомогою подолати кризу сімейно-шлюбних відносин неможливо. Основний акцент сімейної політики має бути поставлений на попередження негативних явищ, а не на ліквідацію наслідків. Для цього необхідно об’єднати зусилля як державних, так і громадських організацій, церков усіх конфесій, ЗМІ, освіти, створивши національний рух на захист сім’ї. Зокрема автор пропонує негайно розробити та ввести в освітніх закладах предмет чи факультатив «Основи сімейного життя». Щодо матеріальної підтримки сімї, то автор пропонує стимулювати не тільки дітонародження ,а й довготривале подружнє життя і виховання дитини в повній родині . Тільки міцна традиційна родина є гарантом сильної стабільної держави Україна.
ТЕЗИ
Учениці 10 класу Куп’янської ЗОШ № 12 Тіщенко А.
Науковий керівник вчитель історії Дубовецька З.І
ТЕМА: «Трагедія знівеченої молодості: ОСТ- тавро неволі»
Тема пошукової роботи малодосліджена в радянській історіографії і недостатньо ще вивчена в сучасній історії,оскільки була білою плямою і стосувалася періоду окупації України в роки війни та долі 2,3 мільйонів української молоді, яка була примусово вивезена до нацистської Німеччини. Актуальність теми полягає в тому, що з кожним днем живі свідки тих подій відходять у вічність, тому треба поспішати зібрати цінний матеріал із перших вуст та наповнити офіційну статистику цифр людськими долями.
Одним із методів дослідження були інтерв’ю з колишніми остарбайтерами,їх рідними. Проблемою був вік респондентів, боязнь оприлюднювати деякі факти. Важливим джерелом пошуку стали документи Харківського історичного музею
Об’єктом дослідження стали долі українських хлопців і дівчат,яким в 1942-1943 роках виповнилося від 15 до 45 років, а середній вік складав 19- 22роки.
Предметом дослідження була політика нацистської Німеччини щодо робочих з України, яка стала одним з головних постачальників рабсили. З 7,8 мільйонів зайнятих іноземних робітників в економіці 2303112тис. були з УРСР.
В ході дослідження вдалось з’ясувати, що з моменту окупації України використання робочої сили в Німеччині не планувалось, але після провалу плану «Бліцкріг» Гітлер дає згоду на використання робочих з СРСР. В листопаді 1941 р. Герінг прийняв спеціальну директиву з програмою здійснення плану. В Харкові та Харківщині організаційну роботу проводила команда Вікдо- Харків та біржі праці.
Вивезення робочої сили проходило в три етапи: 1. Вербування через спокусливі обіцянки та добровільна згода на трудову міграцію до Німеччини, яка скоро провалилася, коли почали повертатися скалічені люди і розповіли про жахливу дійсність.
2. З січня 1942р. розпочалась добровільно-примусова акція вербування під тиском.Герінг зявив : «Якщо вербувальна акція не мала успіху,необхідно ввести обов’язок працювати в Німеччині».Щоденно біржі праці відправляли до 20 тисяч робочих в основному зі Сходу України. Існували спецзамовлення на 200 тисяч молодих дівча і жінок і навіть на жінок з малолітніми дітьми.
3.Восени 1942 року, після Сталінградської битви, політика політика примусовог вербування була вичерпана, розпочалося полювання на людей ,особливо у м.Харкові. Люди потрапляли в облави і вивозились без попередження рідних. З наближенням фронту німці застосовували тактику «спаленої землі».
Географія перебування в Німеччині українців широка: від кордонів Польщі до Франції, австрійські землі. Східні робочі носили на верхньому одязі спеціальний знак «ОСТ». Сфери використання робочих: 45% робочих- у галузях важкої промисловості; 30% - у сільському господарстві;інші на транспорті, домогосподарствах,будівництві, тощо. Посилена охорона, система покарань та мізерна праця на виробництві і безкоштовна в селах.
Умови проживання і ставлення господарів до остарбайтерів у селах були набагато гуманнішими, тому що не всі німці поділяли нацистську ідеологію. Про передові агротехнології та розвинуте господарство бауерів в селах розповіли 2 респонденти : Євсюкова К. П. і Клименко І.І.
Найцікавіший момент дослідження - це аналіз листів остарбайтерів до дому. Таких в ХІМ знаходиться 9. Вони дають таку інформацію: про місця проживання, про тугу за рідними, скарга на відсутність зворотних листів, дуже скупа інформація про себе ( живий, здорова). Видно, що існувала цензура.
Повернення на батьківщину після звільнення пройшло для 110 тисяч наших земляків через органи НКВД і закінчилось спец таборами, поселеннями; багаторічним тавром зрадників і прислужників німцям; позбавленням права на вищу освіту, нормальну роботу, кар’єру; зневажливе ставлення в суспільстві.
Вони довго мовчали , але визнання прийшло несподівано,коли уряд ФРН в 2000 році визнав примусову працю остарбайтерів рабською і вирішив, хоч із запізненням, компенсувати її. Історична справедливість таки запанувала.